Намагаючись вловити AETHER (або, принаймні, спробувати його зрозуміти і зробити на загал більш зрозумілим), презентований 16 вересня 2016 року під час Форуму Видавців у Львові, я поспілкувалася з чотирма авторами медіаколаборації про те, як вона формувалася, розвивалася і чим, власне, мала бути. Виявилося, що для кожного AETHER був чимось іншим.
[AETHER 1] : Михайло Жаржайло (поет)
Ідея AETHERy виникла з бажання щось зробити. Спершу це була зустріч двох поетів. Потім ми вирішили долучити музиканта, а тоді – додати відео. Спочатку ми говорили про зовсім інше.
Про щось готове, до кінця цілісне, про якийсь постановочний фільм.
І це мало називатися “все не так”. Мова у фільмі мала йти про побутові предмети, які змінюють свої функції. Але коли ми перебрали масиви текстів одне одного, то зрозуміли, що все саме “так”, тому назва і концепція не підходять.
У текстах Іри я побачив безпосередній зв’язок із моїми віршами через місце/час. Вона раніше мешкала у квартирі, де тепер живу я. Правда, зовсім недовго. І її поезії раніші або пізніші за цей період. Словом, ми відібрали тексти, що мали точки дотику. Під час репетицій ми постійно забували, які саме тексти обирали і в якому порядку їх мали читати. Тобто імпровізація, “колаборація в реальному часі” домінувала навіть на етапі підготовки.
Зрештою, ми визначилися, що хочемо зробити щось божевільне, сіли і, покресливши роздруківки, визначили порядок і почали проникати текстами в тексти. Подекуди виходили рядки, ніби складені в замок пальці.
Потім була репетиція, під час якої ми знімали відео, ще одна, під час якої тестували лайв-кодинг, і ще одна, під час якої ми писали звуки у трамваї. Десь на цьому етапі і підібрали назву. Ми навіть відкривали словник іншомовних слів, латинських виразів… Але колективне значення полягало в тому, що дійство, яке ми презентуватимемо, буде тут-і-зараз, щоб і ми, і глядачі могли його до кінця відчути. Як оголений нерв. Відео в реальному часі, програмування музики в реальному часі, читання і перемішування текстів у реальному часі (інтонаційна складова завжди різна, рух сценою, розстановка предметів, завжди різні). Було зрозуміло одне – це трансляція, ефір, AETHER.
Була репетиція, під час якої не працювали камери, натомість було записано сміх. До кінця ніхто не знав, яким буде відео, і чи вдасться знімати в реальному часі і вставляти ці шматки.
Але про дві інші складові, музичну та візуальну, я можу сказати лише пост-враження, бо побачив AETHER повноцінно лише раз. Власне, він і відбувся (повноцінно) лише раз – під час виступу в UNDERGROUNDі. І тривав на 10 хвилин менше, ніж під час репетицій.
[AETHER 2] : Ірина Загладько (поет)
Ірина Загладько
Ідея “Етеру” виникла ще взимку, коли я познайомилася з музикантом Юрієм Булкою.
За кілька тижнів ми вдвох зробили музично-поетичний перформанс в рамках фестивалю електроакустики Vox Electronica. Це видалося настільки вдалим, що мені захотілося ще, але вже чогось більшого. Щоб була не тільки музика, а й відео. І щоб вірш був не один, а багато. І щоб авторів теж було більше.
З Михайлом на той час у нас був досвід кількох читань “на двох”, але, на мою думку, “чисті” читання вже мало кого цікавлять. Поволі з’являються проекти, під час яких відбувається синтез мистецтв. В Україні цього поки дуже мало.
Мені як науковцю імпонує суміш мистецтва та науки – чогось творчого та відносного з чимось точним та строгим. Так у нашому проекті поєдналися ліричні вірші з програмуванням, алгоритмічною музикою. Частина проекту насправді відбувається в режимі реального часу: live coding (який можна бачити на одному екрані у виконанні Юрка), а також зйомка та обробка відео безпосередньо під час перформансу (другий екран у виконанні Романа). Адже чим складніше – тим цікавіше, особливо для самих учасників проекту. А коли ти зацікавлений, то викладаєшся на повну. Так і сталося. Нам усім було дуже цікаво працювати, готуватися, радитися, вигадувати та допомагати одне одному. У цьому і полягала “медіаколаборація”: об’єднання у спільній праці усіх нас задля створення медіа-мистецтва.
Мені здається, багато що робилося інтуїтивно, як імпульс після комунікації одне з одним, як вслухання в наші тексти, музику, налаштування на одну хвилю, вихід у спільний для нас чотирьох ефір.
Спершу слід було обрати тексти. Михайло обирав мої, які, на його думку, якось співзвучні з його, а я – обирала його тексти, які зрезонували мені з моєю творчістю. Ми читали одне одному свої тексти, читали тексти одне одного, вголос, мовчки, знову і знову. Один вечір – і все було готово. Поезії дуже легко піддалися цьому експерименту, їх виявилося не складно комбінувати. Це я також пояснюю тим, що нам справді вдалося налаштуватися на спільну хвилю.
Ірина Загладько читає поезії на тлі livecode, генерованого в режимі реального часу Юрієм Булкою
Попри те, що створення перформансу забрало багато часу і сил, найскладнішим у процесі підготовки стало вигадування назви.
Етер або ефір – поняття древнє і не зовсім однозначне. Колись філософи так називали п’яту стихію в природі, а до початку ХХ століття науковці так називали гіпотетичне середовище, в якому поширювалися радіохвилі та світло. Це слово і досі використовується на позначення теле- та радіомовлення. І всі ці визначення добре характеризують наше прагнення створити власний простір, у якому будемо ми, і куди на час AETHERy потраплять наші глядачі.
AETHER – назва саме перформансу, а “медіаколаборація в реальному часі” – назва всіх нас як творчої групи.
[AETHER 3] : Роман Гайдейчук (художник, автор відео)
Роман Гайдейчук
AETHER почався з текстів і бажання Ірини зробити міждисциплінарний проект, чи радше проект на перетині дисциплін.
Отже спершу всі все обговорили і вирішили робити проект, де все виконуватиметься наживо для кращої взаємодії з публікою і для взаємодії дисциплін між собою.
Далі було читання текстів та експерименти Юрка з музичною частиною. А я тим часом фільмував фрагменти репетицій, так минули кілька зустрічей, після яких я зрозумів, яким може бути відеоряд.
Спершу AETHER планували в іншому місці, але Форум вже визначив UNDERGROUND, і це також зіграло неабияку роль. Я слухав вірші, читав вірші, думав над сенсами і ритмами, слухав музику, ходив дивитися приміщення. Спершу були проби в одному приміщенні, далі – в іншому. І якби ми залишилися там, де планували, то це був би зовсім інший AETHER.
На мою думку, кінцевий продукт вийшов досить вдалим, хоча важко сказати, якою була загальна картинка – я все бачив зі свого екрану.
У моїй практиці були і, думаю, ще будуть проекти, у яких задіяні митці з різних царин.
Особливість подібних проектів – колективна режисура. Немає однієї людини, яка диктує свої правила і вирішує все. Під час підготовки до AETHERу ми постійно все обговорювати. Кожен висловлював власну точку зору.
[AETHER 4]: Юрій Булка (музикант, автор live-code)
Юрій Булка
Ми випадково познайомилися з Іриною на показі фільму про електронну музику. Згодом виникла ідея спробувати зробити щось, що б поєднало електронну музику і поезію. З цього виникла композиція «I am saying», яку ми виконали у квітні на фестивалі Vox Electronica у Львові. Але там абсолютно весь електронний звук виникав з трансформованого в живому часі голосу Ірини.
Тоді Ірина запропонувала спробувати зробити щось подібне, але, водночас, зовсім інше, разом із Михайлом та Романом. Так ми поступово всі разом прийшли до Етеру.
Одна з ідей, яка виникла на самому початку, полягала в тому, що ці три сфери — відео, звук і текст, — будуть майже цілком автономними й існуватимуть як паралельні шари AETHERy. Звісно, у відео та музику проникали Ірина з Михайлом, але вони не могли контролювати сам процес проникнення. Ми навіть записали, як вони читають свої тексти в трамваї, обриваючи і перефразовуючи одне одного, — і я додавав елементи цього запису під час їхнього виступу.
Загалом, модель взаємодії відео, музики й тексту можна описати як «взаємність через нелаженість». Натомість, Ірина з Михайлом повністю «перепрограмували» свої тести і зробили з них нероздійльне ціле, яке вже не є простою сумою частин.
Для AETHERy я писав музику, яку мені приємно й цікаво створювати. Мабуть, так можна сказати про творчість кожного з нас. І хоча за освітою я – музикант, не менш важливою частиною мого життя є новітні технології і програмування. Крім того, я від початку хотів створювати електронну музику в режимі реального часу і мати достатньо свободи для імпровізації на сцені. Традиційні програми для електронної музики часто накладають якісь свої моделі роботи на музиканта, від яких я хочу звільнитися. Тому використовую програмування в середовищі SuperCollider, яке створене спеціяльно для елекронної експериментальної музики наживо.
Існує навіть окремий міні-жанр такої музики, який має назву sctweets — музики пишуть композиції, програмний код яких повинен поміститися в один твіт. З цього виникають доволі цікаві речі.
У певний момент я почав експериментувати з livecoding, коли код музичної композиції не готується заздалегідь, а пишеться на сцені під час виконання. Так було й на AETHERi, за винятком кількох елементів, які я приготував, щоб скоротити час на підготовку перед виступом (у нас було лише 15 хвилин, щоб все під’єднати й запустити).
До AETHERу я робив багато інших цікавих проектів. Одного разу зробив композицію, яка складалася з картонної коробки з прорізами і фотосенсорами всередині — коли на неї світити ліхтариком з різних боків, виникали різні звукові явища. Виступ полягав у тому, що я грав на цій коробці двома велофарами.
Можна сказати, що для мене кожна поява на сцені — у певному сенсі перформанс, оскільки мені важливо, щоб було достатньо свободи під час виступу, а дія була зосереджена на «цьому моменті і цьому місці». Особливо коли йдеться про livecoding та імпровізацію. Мене також цікавить сфера інсталяцій та інтерактивних мультимедійних творів, які виявляють себе через взаємодію і не є фіксованими.
Досвід AETHERy — взаємодія з іншими формами мистецтва — це ситуація, в якій я люблю перебувати. Мені дуже сподобалося те, що в обох випадках («I am saying» і «AETHER») текст і голос були надзвичайно гнучкими і пластичними елементами цілого, а не якимось фіксованим «літературним першоджерелом».
Також ви можете ознайомитися з іншими матеріалами про AETHER:
Daryna Gladun 